Триває Петрів піст.
У неділю другу після П’ятдесятниці Церква вшановує усіх святих, що просіяли на Русі – не зважаючи від того, в які часи пройшов їхній подвиг.
Також цього дня святкується пам’ять Усіх преподобних Святої гори Афон.
Собор святих отців Афонських нараховує понад 450 подвижників, тоді як існує кілька тисяч безвісних і неявлених преподобних, які своїми подвигами освятили землю Афона, що і послужило причиною найменування його Святою горою.
Історія появи святкування пам’яті усіх вітчизняних святих цікава і драматична і віддзеркалює процес становлення православ’я на наших землях. Всередині XVI століття митрополит Московський Макарій, скликавши два Помісних Собори, запропонував вшановувати руських святих окремим святом на їхню честь. Перед тим він упорядкував та випустив 12-томне унікальне видання – життєписи всіх святих, які просіяли на Русі до того часу.
Ініціативу було сприйнято з ентузіазмом, але до початку XVIІ століття свято, яке спершу активно впроваджувалося в богослужбову практику, поступово почало забуватись.
Подальші часи державного тиску на Церкву, Синодальний період скували православ’я, знищивши в ньому будь-яку духовну свободу – усе це не сприяло встановленню нового святкування.
Як це не парадоксально, та знову повернулися до цієї теми після революційних подій 1917-го, коли відділена від держави Церква відродила патріаршество, а разом з цим згадала про давню незаслужено забуту ініціативу – яку, за думкою багатьох богословів, можна було втілювати вже починаючи від середини ХІІ століття – адже ще на той час на Русі просіяла величезна кількість святих.
Михайло Нестеров. На Русі
До речі, першими, хто був канонізований і Руською, і Константинопольською Церквами, стали князі-страстотерпці Борис і Гліб, і це – дуже символічно, адже, відмовившись від збройної боротьби за владу, вони принесли свої життя в жертву основній християнській чесноті — любові, тим самим на довгі роки припинивши князівські міжусобиці.
Але були на нашій землі святі і до них, і після. Остаточно почали відзначати їхню соборну пам’ять вже після війни, з 1946 року, після того, як побачила світ народжена у сталінських концтаборах великим подвижником, святителем-сповідником Афанасієм (Сахаровим), служба Всім святим, що на Русі просіяли.
Різним є шлях святості: це й рівноапостольні просвітителі, такі як творці нашої держави святі князь Володимир та княгиня Ольга, які своїм шляхом обрали стежку до Христа і стали дороговказом для цілих народів.
Це й преподобні – осяяні подвигом чернецтва – ми маємо великих захисників нашої землі і всього світу в обличчі преподобних отців Антонія і Феодосія та всіх преподобних Києво-Печерських; преподобних Іова та Амфілохія Почаївських та багатьох інших. Саме вони формували і формують донині світогляд українців, побудований на духовних цінностях.
Це й подвиг мучеництва – адже на крові мучеників, що страждали за сповідання Христа, поступово зросла Християнська Церква. Згадаймо хоча б священномучеників Макарія, архімандрита Канівського, та Макарія, митрополита Київського, які постраждали в страшні часи 16-17 століть, коли виборювалася наша державність, або митрополита Володимира, розстріляного більшовиками біля стін Лаври в новітні часи.
Так, різним є шлях святості, але в головному він єдиний, бо веде до головної мети – досягнення святості, духовного спасіння в вічності через з’єднання з Богом.
Існує важлива історична паралель: є в нашому минулому визначна дата, яка пов’язана з Днем пам’яті всіх Руських святих – у 1941 році вона прийшлася саме на 22 червня — день початку Великої Вітчизняної війни.
За два передвоєнні десятиліття панування радянської влади Церква Христова зазнала нечуваних переслідувань. Закривались храми, священнослужителів та віруючих, які не зрікалися Христа, безжально знищували. Архієреїв, що залишалися на волі та мали змогу служити, можна було перерахувати по пальцях. Але трагедія, яка сталася влітку 1941 року, призупинила цю страшну руйнацію та змусила радянську владу оговтатись.
Православна Церква, скривавлена і виснажена, замість протистояння владі з останніх сил звернулася зі своїх вцілілих амвонів до віруючих, закликавши їх на жертовний захист Вітчизни. Так ця війна стала вітчизняною і священною.
«Браття і сестри!» — лунало червневими днями 1941-го в православних храмах. «Браття і сестри!» – повторить це християнське вітання згодом Сталін у своєму зверненні до народу. І відкрилися двері храмів, і були випущені на волю ледве живі єпископи та священики, що вже приготувалися до смерті.
Ми знаємо напевне – їхніми молитвами ця страшна війна завершилася нашою перемогою, а небо поповнилося численним сонмом нових святих – які, за словом Спасителя, душі свої поклали за ближніх…
Хочеться навести цього дня слова, які належать одному з наших святих співвітчизників, святителю та священномученику початку ХХ століття митрополитові Володимиру (Богоявленському):
«Подивіться на небо, що осяяне зірками! – закликав нас святитель. – Яка краса! Які безмежні розсипи та розмаїття! Але є ще й інше небо та інші зірки. Це – угодники Божі, які сяють вічною славою в Церкві Небесній. Вони, подібно до небесних зірок, обертаються навколо небесного Сонця – Христа, сяють світлом любові Христової та моляться за нас, грішних… І хто знає, може, за їхні святі молитви Господь Бог терпить нас, зберігає від загибелі та очікує на наше навернення до Нього…».
Тож, згадуючи наших вітчизняних святих, пам’ятаймо: святість – це не абстрактне поняття, до святості прикликаний кожен із нас. Але досягти її можливо лише за допомогою Христа, уподібнюючись всіма силами до Нього, через подолання власних пристрастей і егоїзму та стаючи вже на землі спадкоємцями Царства Небесного.
Христос посеред нас! І є, і буде!